Скільки можна зекономити купуючи товари у Польщі

11 червня в Україні почав діяти безвізовий режим з Європейським Союзом. Власники біометричних паспортів можуть без віз подорожувати його країнами. Українці активнші почали користуватись можливістю їздити до Польщі на закупи. Бо ж ціни там куди нижчі. Кореспондент gazeta.ua і собі вирішив перевірити, наскільки вигідніше купувати польські товари.

13 червня опівдні на першому пероні залізничного вокзалу у Львові кілька сотень пасажирів чекають на київський потяг до Перемишля. Його запустили у грудні торік.



Квиток із Києва в першому класі коштує 574 грн, у другому – 406. За квиток другого класу зі Львова плачу 170 грн

Музикант 34-річний Степан Моргула з дружиною Ольгою, 25 років, тримають акустичні гітари. В руках Ольги – два біометричні паспорти і квитки на потяг.

– Повірю, що в нас безвіз, тільки коли будемо на польському боці, – каже Степан. – Ми – музиканти з Тернополя. Часто їздимо за кордон на концерти й фестивалі. Раніше записувалися в чергу в консульство за місяць. Платили за візу 35 євро, приносили запрошення, виписки з банку, довідки з роботи. А зараз про всяк випадок взяли тільки старі закордонні паспорти – у нас там чотири польські візи.

Потяг прибуває вчасно. На вході провідники квитки не перевіряють. Перший вагон заповнений на чверть. Крісла розташовані у два ряди – по три і по два. Перед кожним пасажиром є відкидна підніжка й столик. Коли потяг рушає, через динаміки звучить оголошення: під час прикордонного контролю заборонено залишати свої місця, ходити вагоном, фотографувати, туалети не працюватимуть.

Провідник – невисокий чоловік у ­темно-бордовому жилеті. На нагрудному бейджі написане ім’я та слово “стюард”. Збирає і звіряє квитки із закордонним паспортом. Троє працівників української прикордонної служби підходять до кожного пасажира й перевіряють документи. Молода жінка з чорним кучерявим волоссям довго вдивляється у моє фото в закордонному паспорті. Просить показати внутрішній, звіряє прізвища.

– Ви на один день? Туди й назад? – питає.

Киваю ствердно. Вона бажає щасливої дороги.

У сусідньому ряду сидить літній чоловік із російським паспортом. З його документом прикордонники зникають у кабіні машиніста – на 5 хвилин.

– Цим поїздом їжджу, як тільки його пустили, – каже 54-річний Аркадій Бажинський, мій сусід через прохід. Із багажу має лише невелику шкіряну дорожню сумку. Їде зі столиці до Перемишля. – Раніше зі Львова туди раз на місяць добирався маршрутками чи попутками. Маю в Перемишлі партнера – займаємося постачанням в Україну сільськогосподарського обладнання, добрив і сировини з Європи. Цим потягом прості люди чи студенти не їздять – квитки дорогі. Тільки бізнесмени, заможні туристи й поляки.

Перед Перемишлем на технічній зупинці заходять сім польських прикордонників і стільки ж – митників. По одному стають на виході і на вході до вагона. Троє перевіряють документи. Даю лише біометричний паспорт. Про всяк випадок підготувала необхідну суму на день перебування в Польщі – 100 злотих, страховку й старий закордонний паспорт. Про мету поїздки вирішила відповідати: “На закупи”.

Без жодного запитання прикордонник сканує паспорт і ставить штамп. Так само дозвіл на в’їзд отримують у вагоні решта власників біометричних паспортів. Їх, окрім мене, – троє. Ретельніше перевіряють власників старих паспортів із візою. Літню жінку зі старими італійськими візами перевіряють три прикордонники. Питають, чи їде на роботу, і куди саме.

– Прошу пана, їду в гості до сестри, – пояснює вона.

Прикордонник радиться з колегами і ставить штамп про в’їзд.

Починається перевірка багажу. Митник у гумових рукавичках просить пасажирів із великими валізами зняти їх з полиць і відкрити. Мій рюкзак не чіпає.

У Польщу дозволено ввозити на одну особу літр алкоголю й дві пачки цигарок. Там це коштує у півтора-два рази дорожче. Цим користуються українці з прикордонної зони. Через єдиний із Польщею піший митний перехід Шегині – Медика переносять горілку й цигарки. Здають у Польщі скупникам дорожче. За день роблять три-чотири ходки. Через це на пішому переході утворюються кілометрові черги.

– Відчув себе людиною, яку в гумових перчатках по лікоть не шманають митники, – говорить Аркадій Бажинський. – Кілька місяців тому перетинав піший кордон. Думав, швидше буде, ніж на авто чи поїздом. Мене прийняли за місцевого ходака. Так доскіпливо шукали цигарки і “вудку”, що аж потом облився. Ще й в черзі чекав дві години.

У Перемишлі – понад 68 тис. населення. Центр можна обійти за півгодини. Туристів приваблюють замок на пагорбі, кілька костелів і старе місто над рікою Сян.

На замовленні у “Галицькій піцерії” в центрі – невелика черга. Тут подають три види піци. Готують із ковбасою та сиром, з печерицями, сиром і сметаною. Ще є піца з “кашею” – м’ясним фаршем із додатками. Коштує 7 злотих – 49 грн.

– Україна – то Європа. Так було завжди і так має бути. Поляки знають, що таке бути по ту сторону кордону, – каже польською на касі Галіна. – Українці добрі працівники, хай їдуть до нас на роботу.

– Зробив біометричний паспорт, як тільки їх почали видавати, – в черзі по піцу стоїть чоловік середнього віку – тернополянин Руслан. До Польщі їздить років із 10. Зараз у Перемишлі працює на будівництві автобану. Сідаємо за столики на вулиці їсти піцу. – Моя мама нарешті зможе побувати у Празі. Ще в радянські часи там була. Навіть гроші на поїздку відклала, але візу в консульстві їй би не дали. В неї пенсія 1400 – куди там? Тепер у неї є біометричний паспорт. На вересень взяли квитки на автобус. Поїде до троюрідної тітки. Не бачилися 25 років.

Через годину йду на залізничний вокзал. Звідти курсують приватні мікроавтобуси до пішого переходу Медика – Шегині. Проїзд коштує 2 злотих – 14 грн. У салоні майже всі – українці з прикордонних сіл. Часто їздять у Перемишль у справах і на закупи. Через 20 хв. мікроавтобус зупиняється біля супермаркету “Бєдронка”. Це одна з найдешевших мереж країни.

– Бери всі товари з червоними цінниками, – радить мені літня жінка в спортивному костюмі. – Бачиш, парувки (сосиски. – Країна) сьогодні по 5 злотих. Дорого. Через два дні на них буде акція – по 2,5. Ще молочку глянь. У поляків вона дуже добра.

Молочні продукти коштують майже вдвічі дешевше за українські. Вершковий сир “Маскарпоне” – 3 злоті, 200 г м’якого сиру “Брі” – 2 злоті, стільки ж просять за літр молока.

10 упаковок дитячого харчування кладе у візок 29-річна Марія Книш із Новояворівська на Львівщині.

– Приїхала спеціально по нього, – пояснює. – Дитині не можна нічого молочного. У нас дитяче харчування без лактози коштує дорого, та й вибору немає. Раз на місяць скуповуюсь тут. Економлю 300–400 гривень. На дорогу туди й назад сотню витратила. Безвізу дуже чекала. Не доведеться 35 євро за візу платити.

За 100 м від супермаркету – піший перехід через кордон. Людей небагато. Поряд тягнеться черга до відділення “такс-фрі”. Там повертають податок на додану вартість за придбані в Польщі речі – від 7 до 23%. Вигідно купувати техніку, брендовий одяг, шкіряні вироби.

Люди з картонними коробками, валізами та пакетами з покупками у черзі проводять 2–3 год. Жінка у джинсовій куртці сперлася об залізну ­огорожу. Біля ноги стоїть велика пласка коробка із плазмовим телевізором.

– У Перемишлі ця модель дешевша на тисячу гривень, – каже. – Ще й повертають майже 2 тисячі. Замість 10 тисяч гривень заплатили 7. У безвіз не вірили. А тут така удача! Одразу на закупи й поїхали.

На одну людину польський митник витрачає 15–20 хв.: звіряє чеки, підраховує кількість повернутих коштів. Гроші надходять на картку покупця.

Моя черга рухається швидше – прикордонник лише сканує паспорт і ставить штамп про виїзд. На українській стороні митники перевіряють тільки великі валізи й сумки.

Із Шегинь до Львова можна доїхати маршруткою за 50 грн або підсісти за таку ж суму до когось в авто. Мене підвозить водій Михайло. Дорогою не розмовляємо. Він часто п’є каву з термоса і тре очі.

– Всю ніч на кордоні простояв, – пояснює. – Прокляв той день, коли вирішив автомобілем їхати до Польщі. Черга на 2 кілометри.

За годину Михайло висаджує мене у Львові…

Інформує - ukrainians.today