Чому в наш час так багато шлюбів розпадається

Кількість розлучень постійно зростає: в Європі більше 33% шлюбів закінчується розлученням.

Коли опісля запитуєш роз­лучених, що ж спричинилося до розпаду їхнього шлюбу, то ду­же важко виявити причини, які б адекватно відбивали сер­йозність такого кроку, особливо якщо згадати, що в більше, ніж в половині випадків після розлучення залишається одна дити­на чи навіть більше.

Найчастіше можна почути такі пояснення: «Нічого не вихо­дило», «Ми не розуміли одне одного», «Мій чоловік (чи жінка) змінився(-лася)», «Я не мала можливости жити власним жит­тям», «Я відчував, що вже не маю чим дихати», «Ми надто різні», «Сімейне життя занадто монотонне для мене».

Справжні причини розпаду сімейного життя стають непо­мітними, і стільки сімейних пар (десь так третина) розходиться вже в найперші роки сімейного життя. До таких розпадів треба ще додати й численні випадки інших подружніх пар, які не розлучаються і не розходяться, живучи або в постійних сварках або у взаємній невірності.

Наївно було б намагатися відшукувати головну причину цих різноманітних криз сімейного життя в звичайних алібі сучасного життя, прогресу, емaнсипації жінки… Буде набага­то простіше й правильніше, якщо підґрунтя розпаду великої кількости шлюбів ми будемо вбачити в бeзсoромній безвід­повідальності, з якою беруть шлюб, без відповідного приго­тування, без справжнього випробування любовi, без бажан­ня подумати про те, з чим доведеться зіткнутися в шлюбі, й відповідно не прагнучи по-справжньому його… хіба це все не веде до розлучення?

Зрештою, вина лежить не тільки на тих, хто бере шлюб таким чином: вони виросли, засвоївши моделі сучасного суспільства, яке пропонує їм лиш права на добробут, на володіння, на незалежність і видаляє із свідомости будь-яку вимогу відречення від чогось чи покладення на себе якогось серйозного зобов’язання.

Одначе розглянемо уважніше найчастіші причини руйну­вання шлюбів.

1. Одностороннє прагнення власної самореалізації. Той, хто бере шлюб, вважаючи, що має сприяти тільки реалізації своєї власної особи, із самого початку стає на неправильний шлях, тому що у своїй основі шлюб – це здійснення чогось нового, взаємне дарування себе одне одному.

Звичайно ж, ніхто не ду­має просто «використовувати» свого партнера в шлюбі для реа­лізації себе самого, одначе чоловік (жінка) зразу відчує таке на­становлення щодо себе й відкине його. Так само й той, хто бере шлюб з такою підсвідомою потребою, швидко розчарується в ньому і, врешті-решт, стане вважати його новою перепоною для самореалізації, єдиної речі, якої він невідступно прагне.

2. Недостатнє знання одне одного.



Тим, що беруть шлюб після надто короткого періоду заручин, часто не вистачає любовi, яка спирається на достатнє знання одне одного. Зако­ханість, тобто почуття само по собі, зближує людей, одначе во­но не може гарантувати постійностi подружньої любовi. За­коханість часто веде до того, що ми створюємо собі спотворе­ний і прикрашений образ того, в кого закохані, образ, що наді­ляє людину лише позитивними якостями, та ще й піднесеними в найвищий ступінь. Ця ідеалізація, типова для юного віку, зба­гачує закоханого чи закохану такими якостями, яких їм хотіло­ся б знайти в них, а якщо вони й виявляють якийсь недолік, то, врешті-решт, вважають його симпатичним і цікавим.

Але в спільному житті тенденція до прикрашання iншого щоразу зменшується, сходячи до цілком реалістичного й навіть критичного ставлення: ангельський ідеал перетворюється в нор­мальну й найчастіше дратівливу особу зі своїми чеснотами, але також з достатньою кількістю недоліків, деякі з яких є особливо неприємними, ніби зумисними, так що iнша сторона почуває себе ошуканою й ображеною.

Наступне розчарування може викликати діаметрально протилежну реакцію, і сліпа любов перетворюється в таку ж сліпу ненависть.

Одне із завдань шлюбу полягає у взаємному вдосконаленні, що відбувається поступово й вимагає великого терпіння. Це веде до кращого пізнання не лише себе самого, але й свого чоловіка (своєї жінки). Одначе це має проходити не з холодною люттю того, хто використовує слабкі сторони як негідну зброю під час сварок, але з ненав’язливістю доброго батька, який намагаєть­ся дійти до причин поганого поводження свого сина, щоб допо­могти йому виправитися, з такою любовною турботливістю, що той може навіть і не помітити цього. Любов, яка здобуває гли­боке знання iншого, містить у собі безумовне прийняття особи такою, якою вона є, прийняття, яке не відмовляється від того, щоб покартати свою половину з наміром допомогти їй стати ліпшою, але яке завжди означає: «я люблю тебе, тому що завжди і попри все – це ти».

3. Перебільшені очікування. Причина великої кількости сі­мейних криз полягає в тому, що подружжя надто багато спо­дівається від шлюбу. Самотність, від якої люди страждають щораз більше, може призвести до того, що вони бачитимуть у шлюбі розв’язання своїх проблем, покладаючи на нього справ­ді надмірні й нереалістичні надії.

Деякі тішать себе тим, що радість деяких моментів, пережитих разом у період заручення, має магічним чином тривати все життя. Iнші вважають, що їх­ня половина – сама досконалість, а потім, під час першої сер­йозної сварки, вони так розчаровуються, що одразу ж пере­конують себе, що в них несумісні характери. Iнші ж споді­ваються, що шлюб автоматично розв’яже їхні власні проблеми: складнощі соціяльної інтеграції, уявлення про себе самого.

Розчарування, яке виникає, коли з’ясовується, що шлюб не тільки не розв’язує їх, а ще й додає труднощі у стосунки, викликає пригнічення і критику, спрямо­вану як супроти шлюбу як такого, так і супроти чоловіка(жінки), що зазвичай завершується розривом.

4. Коли не знаходять часу, щоб бути разом. Наше суперзайняте суспільство, яке живе в пришвидшеному темпі, чимраз менше залишає часу для того, щоб спокійно побути разом, спо­кійно порозмовляти, вислухати й любити одне одного. Цей брак часу руйнує і роз’їдає будь-які глибокі людські стосунки, й особливо шлюб.

Результат завжди той самий: сімейна пара більше не знаходить часу, нагоди чи спокою, потрібного для того, щоб побути разом, поговорити одне з одним, живлячи таким чином подружню любов. Iноді двоє живуть разом, утім чують себе чужими одне одному, їм нічого сказати одне одному, вони поглинуті лише власними інтересами. Любов – це не тільки слова, але любов живиться словами, коли слова служать спіл­куванню: спілкуватися, по суті, й означає бути разом.

Витрачати час, який є нашим найкоштовнішим надбанням, який не можна ні призбирати, ні придбати – це найсуттєвіший і найплідніший внесок у наш шлюб, нашу сім’ю, який ми можемо зробити.

5. Передусім син чи дочка, а вже потім чоловік (жінка). Під час створення сімейної пари більшою чи меншою мірою в гру вступають сім’ї кожного з молодят. Сьогодні це явище стає рід­шим, одначе його можна вважати цілком логічним і розумним. Проблеми починаються тоді, коли присутність батьків нареченого й нареченої стає авторитарною і всепроникною, і якщо це триває і після шлюбу, то викликає напруження, яке серйозно підважує гармонію шлюбу.

Жертвою тут може бути син-чоловік, який, не вміючи визволитися від опіки матері (чи батька) і не бажаючи втратити жінки, хоче, щоб обидві сторони були задоволені. Внаслідок цього виходить, що незадоволені якраз усі, і передусім сам молодий чоловік, який завжди виявляється в незручній ситуації, його мати, яка, бажаючи нав’язати свою волю, буде сваритися з невісткою, і жінка, котра буде відчувати, що її постійно контролює і судить свекруха.

Ця напруженість не спадає доти, доки кардинально не зміниться настановлення: син має усвідомити, що одружитися означає «полишити свого батька і матір і пристати до своєї жінки» (див. Бут. 2, 24). По­дружжя має навчитися разом любити матір (чи батька), і це допоможе батькам любити обох їх як своїх дітей.

Треба прагнути більшої самостійности, яка тісно пов’язана з такими якостями, як сила, щирість, впевненість у собі. Якщо очевидно, що саме в цьому напрямку батьки мають зосеред­жувати свої зусилля у вихованні самостійностi в дітях, то без­сумнівно також і те, що, якщо ми знаємо, що наш партнер не дуже самостійний, то треба прагнути до того, щоб допомогти йому розвинути цю потрібну рису.

Джерело - http://ukrainians.today