Ще пройде трохи часу, і роїсяни будуть злі на Путіна, як колись німці на Гітлера

Моя найкраща в світі дружина показала мені вчора на телефоні сюжет німецького телеканалу ZDF про милу таку, чудову німецьку бабусю рочків так 90+.

Живе бабуся в невеликому селищі, у власному домі, здорова-міцна ще, дай Боже – медицина в Німеччині добра, знаєте. Пече залюбки торти для місцевої церковної громади на свята, ходить за новим пастором – той неодружений ще, то бабуся над ним шефствує, пере йому сутани та прасує біленькі комірці.



Добряче життя в німецьких пенсіонерів, ой добряче.

У війну ця бабуся була наглядачкою в одному з концтаборів. Про це випадково дізналася одна місцева чи, як в Німеччині кажуть, “локальна” журналістка, яка хотіла написати в місцевій же газеті щось приємне до бабусиного 90-річчя. Почала порпатися в її біографії, відшукуючи милі, людяні моменти – і допорпалася.

Сама бабця ні про що таке, звичайно, сусідам не розповідала, а лише колись, років з дцять тому, дала свідоцтва про свою “роботу” німецьким слідчим, яким вона, власне, була знайома – після війни засудили її, відсиділа вона там трохи тай відпустили.

І от, сидить та бабця перед відеокамерою тай знехотя розповідає про своє наглядацьке життя-буття, через кожні два слова споминаючи, що вона, мовляв, ні в чому такому участі не брала, бозна що в тому таборі робила, а з наглядацької діяльності лишень пару разів (за чотири роки!) заглядала до кухні, де в’язні чистили картоплю, тай приглядала, “аби вони працювали”. Може, мені лише здалося, але в отому “аби вони працювали” (“Damit sie arbeiten”) мені почулося щось замогильне.

Ну, і про інше. Як під кінець війни раптом виявилося, що в таборі звідкілясь взялася сила-силенна померлих в’язнів – і вона, мило кліпаючи очицями а-ля Долорес Амбрідж з “Гаррі Поттера”, казала, що “ніяк не могла зрозуміти – чого це начальник табору дозволив, аби до них привезли всіх оцих мерців”. Як навіщось в неї забрали її улюблених в’язнів та кудись повели, а куди – вона не знає, забирали якісь незнайомі есесівці. І як весь дружній колектив табору всі роки був злий на того харцизяку Гітлера за те, що той розв’язав оту кляту війну (“Diesen verdammten Krieg angezettelt”).

Журналістка спрацювала добре. Вона з’ясувала, що бабуся-Божа кульбабка була начальницею над відділком таких же самих наглядачок і власноруч катувала та била ув’язнених жінок (“Так у мене ж робота була така, з мене б спитали, якщо б я накази не виконувала”). Що вона супроводжувала колони в’язнів аж до газової камери та слідкувала, аби “Циклон-Б” правильно подавався до “душових”. Що не забирали в неї тих в’язнів наприкінці війни, а вона сама, разом з іншими “колегами”, відводила їх до каменярні та розстрілювала там, аби не залишилося свідків, бо з Заходу вже наступали американці…

Гадаю, бабусю тепер судитимуть. Не пекти їй тортів для вірян у селищі, не прасувати комірці пасторові. Хеппі енд, справедливість, бодай і спізніла, ке?

А я сидів та думав: от скінчиться війна, лусне ота мишебратська недоімперія – і всі ті харцизи, що полишаться живими та не втраплять до рук українських вояків, шмигнуть у якісь шпарини, розповзуться по всій території колишньої роїсі (а дехто – й до України), ба навіть по інших країнах… І житимуть, ніби не в сих, ніби ніц не було. А ті, кому не пощастить – стануть розповідати, що вони ж такі білесенькі та пухнастенькі, ніц не робили, лише на блокпостах без паршивого пістолетика стояли, а на підвалах “працювали”, наприклад, кашеварами, годували улюблених українських в’язнів та побивалися, звідкіля ото їм всі ті трупи понакидали через голову недолугого начальничка.

А там, де була роїся, тисячі людей розповідатимуть, що “ми ж ніц не знали”, що “нас обманювали” та що вони “завжди були злі на того проклятого Путіна, що він напав на братський нарід”. До речі, оцьому останньому я можу повірити так само, як вірю бабусі, що вона обурювалася на того Гітлера. Вони справді будуть злі на Путіна – лишень не за те, що розв’язав війну, а за те, що не зміг в ній перемогти та всіх “нагнути”. І хотітимуть тихесенько собі іншого, “правильного” вождя, який таки спроможеться всіх у баранячий ріг, в радіоактивний попіл.

Добре, що є “Миротворець” з його мордорозпізнавачем. Але, боюсь, і “Миротворцеві” всі мордяки розпізнати несила буде. Бо багато їх, тих мордяк, ой багато. Треба буде щось інше вигадувати та створювати. Аби не жили потім, за багато років, отакі бабусі та дідусі в добрі та спокої..

Джерело - 24tv.ua