Чоловіка знайшла під ялинкою: Ця несподівана зустріч за кілька годин до Нового року змінила дві важкі долі

Чоловіка знайшла під ялинкою

Вася стояв на ринку, переминаючись із ноги на ногу. Морозець дуже припікав. Він часто хукав у долоні, намагаючись зігрітися, й час від часу поглядав на телефон, чи ж не дзвонить. А мобільний його усе мовчав. «Невже Алка справді мене покинула?» – ця важка думка все частіше крутилася в голові. Та інша її проганяла: «Ні, то вона, як завше, лякає.



Ще трішки – і подзвонить, скаже: приїжджай!», пише Вісник.

Торгівля не вдалася

Це був ранок 31 грудня. Вася мав на продаж ще кілька сосен і ялинок, та торг йому зовсім не йшов. Він усе згадував учорашню сварку з Аллою. Як їй, дyрепі, могло в голову збpeсти, що має іншу? Ну, подумаєш, часом з хлопцями засидиться в гаражі чи піде з кумом на футбол. Хіба то привід для ревнощів? Тож кожну копійку в хату несе, а їй усе не так. Он і підробіток на Новий рік знайшов – ялинками торгувати, щоб їй же гарний подарунок купити. Ет, не цінує.

По сусідству хлопці вже допродували останні деревця, а у Васі товар ще залишався. Ну, не до припрошувань йому було сьогодні. Він байдуже дивився, як покупці прицінялися до його ялинок, як вертіли, оглядаючи з усіх боків. Та підійди, прихвали, зроби п’ять гривень знижки – і товар продано! Ні, він лише мuмрив собі під носа: та 80 гривень, та 50. Люди розверталися й ішли до конкурентів. А він навіть не оглядався, не пробував зупинити.

– Та кидай ти ту торгівлю й збирайся вже, – гиготіли хлопці, що гарно спродалися. – Дивись, уже нема кому твоє добро втюхувати, поїзд пішов.

Один з них дістав з машини пляшку гoрiлки та чaрoчки. Чоловіки рoзпuли її на трьох, закyшуючи мандаринками. До Васі долинали з їхнього гурту уривки анекдотів та голосний регіт. А він усе думав про Аллу: за що вона так з ним?

– З Новим роком! Гляди, не примерзни до тих ялинок, – «причастившись», кинули наостанок йому хлопці-продавці, сіли в машину й поїхали.

Тільки тоді Вася роззирнувся. Справді, навколо – ні душі. За ринком, на зупинці, ще стояло кілька пасажирів з торбами, чекаючи на свій транспорт – і все. А в його бік ніхто й не збирався рухатися. На годиннику щойно минула третя година дня. «Пора додому», – подумав й став зв’язувати свої деревця.

Коханий покинув перед самим святом

Оксана так чекала цього Нового року! Орест обіцяв, що нарешті розлучиться з дружиною і вони удвох стануть будувати спільне життя. З Нового року – нового аркуша. Мали їхати разом на відпочинок за кордон. Довгих п’ять літ вона мріяла про таке щастя, щодня виплакувала свої самотні свята в той час, як коханий був з родиною. Не ставила йому ультиматуму, ні, просто він настільки вміло закрутив їй голову, що інакше просто й не уявляла свого завтра. Орест так ідеально за нею упaдав, такі ніжні робив сюрпризи й подарунки, такі солодкі слова щодня повторював на вушко. Й вона відповідала взаємністю. Спочатку, коли стосунки тільки зав’язувалися, думала, що то лиш гра і вона швидко зможе з неї вийти. Та незчулась, як закохалася по самі вуха.

– Розлучнице, отямся, що ти робиш! – прямо у вічі казала подруга.

Та Оксана не слухала.

– Ти заздриш? Я кохаю і кохана – чи може більшим бути щастя? Я ж не прошу в нього нічого, – наївно відповідала.

Але коли за два дні до Нового року Орест зателефонував і повідомив, що їде за кордон з дружиною, бо «так трапилося», в очах потемніло. Нарешті прийшло розуміння, як глибоко вона помилялася. Їй не хотілося жити. Отак в одну мить з тим телефонним дзвінком зникла земля під ногами. Вона не знала, де подітися на свята. Всі – і на роботі, і батьки, і друзі – знали, що їде з Орестом. Як глянути людям в очі?

Аби хоч якось скрасити тpayрний настрій, Оксана вирішила поїхати на базар по ялинку. Щоб пахло хвоєю і новорічний вогник кинув світло на її змучену душу. Глянула на годинник – а вже по обіді. «Певно, нікого не застану, але хоч провітрюся», – подумала й все-таки вийшла з дому.

Останній покупець

Василь уже закидав у машину останню сосну, як раптом його зупинив жіночий голос, що долинав десь далеко позаду.

– Зачекайте!

Озирнувся – від зупинки незграбно бігла до нього молода жіночка років тридцяти. Вася аж посміхнувся, настільки кумедно ця пані виглядала. Вся зaхeкана, волосся пасмами вuбuвалося з-під шапки, оголюючи одне вухо.

– Та чекаю! Не біжіть, а то ще впадете – буде вам Новий рік, – гукнув у відповідь.

– То що, маєте ще хоч одну ялинку на продаж? – запитала Оксана (а то вона бігла від зупинки, помітивши з вікна маршрутки продавця ялинок, що вже збирався від’їжджати).

– Навіть дві, – відповів Вася.

– А нащо дві? Одної досить, – ще добре не відхекавшись, продовжувала Оксана.

– Та в нас у селі кажуть, що як дівчина дві ялинки вдома поставить, то неодмінно в тому році заміж вийде, – випалив продавець.

Жінка зашарілась:

– А з чого ви взяли, що я незаміжня?

– Та тоді, певно, тут чоловік ваш стояв би, – не розгубився Василь.

Слово за слово – і він уже віз Оксані ялинку додому, щоб вона не сунулася з деревом через усе місто. А заодно їй у хату приволік і невеличку сосну до пари.

– То, як прийшли, може, допоможете їх прикрасити? – запитала Оксана.

І Василь не відмовився.

Ця несподівана зустріч за кілька годин до Нового року змінила дві долі. І хоч 1 січня з каяттям Василю дзвонила Алла, а Оксані – Орест, обом було байдуже до їхніх слів. Вони насолоджувались один одним. Ніхто з них не знав, як складуться стосунки завтра, але кожен був упевнений: до минулого не повернеться.

А прикмета про два новорічних деревця таки справдилася – через півроку Оксана справді вийшла заміж. За чоловіка, якого знайшла під ялинкою, – за «свого коханого Василя».

Наталія КРАВЧУК, м. Луцьк

Джерело - http://ukrainians.today