Самотня, вагітна і… з двома коханцями

Глянувши, як у золоті опалого листі бавляться діти, Ніна ще гостріше відчула марноту свого життя: ні чоловіка, ні дітей, ні любові. І як могла вона у свої 40 повірити, довіритись, віддатись, щоб потім почути…

Тисячний раз жінка прокручувала в голові вчорашній вечір. Вона так спішила на побачення. Так сподівалася, що Сашині слова «Нам треба поговорити» закінчаться пропозицією одружитися. І чи могла Ніна подумати, який удар її чекатиме.
Вона зазирнула в його очі. Обійняла, аби торкнутися гарячих уст, аби відчути, як він бере її долоню у свою і міцно стискає.



Та замість обіймів Саша сховав погляд. Замість поцілунків відсторонився. «У тебе неприємності? – запитала Ніна. – То розкажи. Я візьму на себе частинку твоїх бід»… А не знав, як розпочати. Закурив. Подумав. Нарешті взяв її руки у свої долоні, притулив до теплих губів і…
– Ніно, ти чудова людина. Ти добра, ніжна, турботлива. Ти станеш прекрасною матір’ю. Але… не зі мною.
«Ні! Це неправда! – кричала Нінина душа. – Ні! Не вбивай мене!» Але Саша не чув. І словами, наче цвяхами, збивав домовину для Ніниної душі.
– У мене є інша. Я не люблю її. Але повинен одружитися.
– Вона вагітна?
– Здається, що так.
– Це як: зовсім трошки вагітна?
– Давай без сарказму.
– То ти мене зраджував?
– Це не зрада. Просто ми забагато тоді випили з хлопцями. Десь узялися дівчата. Я навіть не пам’ятаю, як опинився з нею в ліжку. Зранку вона попросила підвезти додому. Декілька разів ми передзвонювалися. А тиждень тому вона сказала, що вагітна.
– Ну, так. Ти давно хотів дітей. А я все казала: не спішімо, це надто відповідально. Що скажеш: дура!..
Саша пробував заперечити. Вкотре сказати щось на кшталт: «я тебе не вартий». Але Ніна не стала слухати. Розвернулася і пішла.

…Вже вечоріло. А Ніна все бродила парком. Вже тисячний раз прокручувала «В мене є інша», «Я маю одружитися». Це стало схожим на божевілля. І Ніна вирішила… напитися.
Хоча горілки фактично не вживала, проте сьогодні замовила «три по сто», залпом випила й пішла. Та щойно вийшла вулицю, як «три по сто» почали діяти. Світ захитався. Ще й асфальт був слизьким від опалого листя й дощу. Ніна впала. Спробувала підвестися. Асфальт знову піднявся. Аж тут чиясь сильна рука підняла п’яну жінку.
– Дамочко. Давайте-но завезу вас додому, – прозвучав чоловічий голос.
– Та хоч до чортиків… – пробелькотіла Ніна і… відключилася.
***
…Перше, що побачила жінка, розплющивши очі, – масну пляму на шпалерах. Далі око сфокусувало павутину у кутку під стелею. А потім – чоловічі штани, кинуті на стілець. Ніна вщипнула себе. «Ні, це не сон. Але де я?» В цю мить до кімнати зазирнув незнайомий чоловік.
– Ви вже прокинулися? – запитав, усміхнувшись. «Десь я його бачила», – промайнуло у Ніни в голові.
– Тоді, Ніно Василівно, одягайтеся і на кухню. Сніданок чекає.
«Ніно Василівно?.. – подумки перепитала себе. – Хто цей чоловік? І що я роблю у нього в ліжку?»
– Ви що, забули мене? – здивувався незнайомець. – Я ж ваш студент, Семен Палій. Ви ще любили жартувати, що як закінчу інститут – гетьманом стану.
«О, ні! Я в ліжку зі своїм студентом! Боже, яка ганьба!» – не знала, куди подітися від сорому Ніна. Але Семен на те не зважав. Вони пішли на кухню, й чоловік весело розповідав, що їздив на заробітки, купив квартиру і машину, а зараз шукає нормальну роботу і підтаксовує.
Ніна колупала виделкою яєчню. Жінці соромно було навіть очі підняти на свого студента. А Семен, це помітивши, підійшов, обійняв, чмокнув у щоку і випалив:
– Ви ніяковієте, що ми з вами переспали? Дарма. Я, якщо чесно, мріяв про це ще з першого курсу. Не раз уявляв Вас, коли мав стосунки з іншими дівчатами. Так що все о’кей. І давай нарешті перейдемо на «ти».
Ніні знову здалося, що це якийсь сон, розіграш, щось іще, але тільки не правда. Але Семен стояв такий реалістичний, такий щирий і веселий. І вона вирішила: значить, так мало статися…

…Ніна витирала стіл, а Семен мив посуд, як із коридору долинув дзвінок Ніниної мобілки. Спершу жінка думала не брати. Але раптом мама дзвонить чи заняття в інституті перенесли? Глянула на екран: Саша. Відхилила виклик і побачила: він телефонував уже 15-й раз.
– Що, коханці спокою не дають? – жартома запитав Семен, коли Ніна повернулася на кухню.
– Екс-коханці, – зауважила жінка. І більше вони до цієї теми не поверталися.
Перший тиждень після зустрічі Семен дуже обережно «обхожував» свою колишню викладачку. Бо ж хоча між ними була різниця лише в сім років, та обоє почувалися ніяково. Відразу Ніна соромилася навіть цілуватися. Тож Семен жартував: «Може, вина для хоробрості?» Але через місяць, коли вони гуляли під мокрим снігом і промерзли, як цуцики, зайшли до Семена зігрітися. Він приготував смачнючий глінтвейн. Ніна розслабилася. І наступного ранку прокинулася вже в Семенових обіймах.
– Бачиш, на тверезу голову я не така, як тоді… ну, коли перебрала і ми вперше покохалися, – усміхнулася, сховавшись у Семенове плече.
– Так минулого разу ми й не кохалися. Я пожартував. А ти повірила. Така кумедна на кухні сиділа. Як я колись, коли ти викликала мене на лекції і давай «стібатися». А вкінці перед цілим курсом іще додала, мовляв, мій пра-пра-прадідусь за такі відповіді тричі в труні перевернувся б, – і Семен, задоволений своєю витівкою, став тікати від подушки, яку Ніна пожбурила в чоловіка.

…Ніна йшла, тримаючи Семена під руку, а серце калатало все сильніше: чи правильно робить, через два місяці побачень несучи заяву в РАЦС? Від тривожних думок відволік телефон. Глянула: знову Саша. Кожен день по разів десять дзвонить. І щоразу Ніна ігнорує його. «Та візьми ти вже мобільного і скажи, як є: розлюбила, знайшла іншого, більш достойного, і він тебе веде до РАЦСу», – весело промовив Семен.
Але Ніна знала: вона не розлюбила Сашу. Не раз навіть думала: якби пальчиком поманив – чи побігла б? Проте, зараз, коли вже, здається, все у житті розставила по місцях, вирішила підняти трубку і підвести риску.
– Алло, – промовила якомога спокійніше, але голос усе одно дрижав.
– Сонечко, привіт! Ти чому стільки часу трубки не піднімала. Я хвилювався. Думав, щось сталося. Всі лікарні обдзвонив. Додому до тебе приходив, – тараторив Саша. І говорив, було чути, щиро.
– Ні, в мене все гаразд.
– А ти що – на якісь курси їздила, що вдома не була? – запитав Саша так, ніби й не було між ними отого «я маю іншу».
– Не їздила. Просто не хотіла повертатися в порожню квартиру.
– Слухай. Я хотів зустрітися. Поговорити. Бо того вечора я був сам не свій. Дзвонив сказати тобі, що все обдумав і сказав тій (ну, іншій), щоб ішла на аборт. Бо вона для мене ніхто і дітей я хочу мати тільки від тебе. Чуєш? Тільки від тебе…

…Цієї миті Ніна із Семеном якраз підійшли до дверей РАЦСу. Семен їх відчинив, аби пропустити вперед. Та Ніна жестом показала: мовляв, заходь перший, я дожену. Він зайшов, а вона лишилася надворі. Через вікно РАЦСу Семен бачив: Ніна розмовляла телефоном і витирала сльози. Через півгодини Семен вийшов із дверей і неспішно покрокував в інший бік. Ніна махнула йому рукою, щоб зачекав. Та Семен навіть не глянув. Жінка сіла на порозі РАЦСу й не знала, що робити. Якщо Саша сказав правду, значить, дійсно кохає. І зараз, коли вагітність «дівчинки за викликом» виявилася фіктивною, – не було жодних моральних перепон для відновлення стосунків із Сашею. Тільки що тоді робити із Семеном – добрим, щирим, веселим? Він подобався Ніні, але шаленства почуттів не викликав. Плюс – сім років різниці…
У цю мить Ніну знудило. Стало млосно. «Невже це не банальна затримка, і я… Я дійсно вагітна!?» Ніна не знала, плакати їй чи сміятися? Так само, як не знала, хто батько ймовірної дитини. Бо в останні місячні була ледь помітна мазня. І то лише день. Та й кума розповідала, як про свою вагітність дізналася аж на четвертому місяці.
– Ото я кашу заварила, – промовила Ніна до себе. Зайшла в аптеку купити тест на вагітність. І вирішила: якщо вона справді чекає дитину і якщо Саша та Семен справді кохають, то хай тепер вони помучаться: хто з них виявиться батьком, з тим Ніна і піде під вінець.

РЕКЛАМА:

Джерело - https://ukr.media