Працюючи в Італії, Віра утримує в Україні чоловіка, 38-річну доньку, 30-річного сина та маленьку внучку

Історія Віри: Пенсіонерка, яка утримує дорослих дітей.

Ця історія досить типова – мама вже дорослих дітей заробляє на життя для них і для внуків. Віра з Хмельницької області виконує в Неаполі найпоширенішу серед українських жінок роботу: доглядає за немічним 85-річним італійцем. У свій єдиний вихідний – неділю – вона приторговує чаями на вулиці біля українського магазину неподалік площі Гарібальді. Працюючи в Італії, Віра утримує в Україні чоловіка, 38-річну доньку, 30-річного сина та маленьку внучку.

«Маю пермессо, дозвіл на проживання, отримую зарплату 600 євро, по контракту маю працювати 4 години на день, але працюю 14. І того я приходжу ще трошки підзаробити, ще 10 — 15 євро, щоб мати телефон поповнити, на білет, того що 600 євро це мало. Я мушу помагати на Україні своїй дочці, яка не має роботи з вищою освітою, чоловік дуже хвopий в мене paком після інcyльту.



І я тягну на своїх плечах всю сім’ю».

Віра приїздить додому раз на рік у серпні, мріє якось запросити до себе дітей. Але оскільки вона живе у будинку свого італійського роботодавця, зробити це непросто. Жінка з ностальгією згадує про Україну і сумує за сім’єю.

— Не вистачає дуже. Якби була можливість, в Україні я б уже заробляла пенсію. Ця пенсія в перерахунку 35 євро. Прожити неможливо.

— Ви приїжджаєте раз в рік додому – як змінюються стосунки з сім’єю?

— Трошки є якась відчуженість. Так як ми вже ніби відвикаєм. Втрачаються такі сімейні зв’язки, цінності. На жаль, без грошей важко.

— Внучка ваша пам’ятає бабусю?

— Пам’ятає весь час, впізнає і каже «Ну що там бабуся робить в тій Італії? Коли вона приїде?»

Коли Віра згадує про свою родину, на очах у неї проступають сльози. Але жінка швидко опановує себе – якраз нагодився покупець.

Новітні технології (інтернет, мобільні телефони) змінили саму концепцію міграції – завдяки їм відстань уже не здається такою нездоланною, родичі мають можливість підтримувати зв’язок. Попри це, близькість часто залишається ілюзією, а віртуальне спілкування не здатне компенсувати реальну відсутність члена сім’ї, який живе за тисячі кілометрів. Навіть якщо сім’ям таки вдається об’єднатися і жити разом за кордоном, з роками їх контакти з батьківщиною слабнуть, а українська ідентичність – розмивається.

 

Джерело - https://osoblyva.com