“Чотири дні ходжу до свого театру повз труп жінки”

“Сучі діти, кобеляцькі політики! Одягли хомут на всю справу українського театру, — пише керівник театру “Березіль” Лесь Курбас у листі до режисера Валерія Інкіжинова 1932 року. — Не дай Боже відвернутися — неодмінно напаскудять!”

Лесь Курбас

Його постановки “Народний Малахій” і “Мина Мазайло” забороняють показувати. Вимагають, щоб “пристосувався до нового курсу”. У газетах публікують фальшивий лист “групи провідних березільців” у якому керівництво театру звинувачують у “політичних помилках”. Скорочують фінансування. Державні служби постійно проводять перевірки.

Секретар ЦК КП(б)У Павло Постишев запрошує Леся Курбаса до свого кабінету.

— Ви єдиний режисер у нашій країні, здатний створити театр, гідний нашої епохи, — говорить Постишев до митця.



— Вам потрібно тільки відмовитися від Хвильового (прозаїк Микола Хвильовий застрелився у 13 травня 1933 року. — ГПУ).

— Я старий солдат сцени, мені вже пізно міняти переконання, — відповідає Курбас. — Уже чотири дні я ходжу до свого театру повз труп жінки. Вона померла з голоду. Її ніхто не прибирає. Такі картини не настроюють на ентузіазм. Якщо ви справді хочете зрозуміти, що таке істинний реалізм, приходьте на “Маклену Грасу”.

— Шкода, — продовжує Постишев. — Мені вас жаль.

— Мені вас теж, — каже Курбас, залишаючи кабінет.

Він заходить до театру і запрошує акторів до себе додому на вечерю.

— За два дні — перегляд, можливо, нашої останньої спільної роботи — “Маклена Граса”. Мене може серед вас уже не бути, — каже. — Тому я просив би продумати, до чого ми прагнули, якою була наша мета. Щоб ви пізніше мені не дорікали. Я хотів лише одного: побудувати разом із вами театр.

— Цього не може бути. Куди ж ми без вас, — починає плакати і кидається до грудей керівника акторка Наталя Ужвій.

Виставу спочатку показують перед залом, заповненим чекістами. До гримерок акторів приставлені сексоти. Приміщення театру оточене військовими. Серед глядачів — генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, нарком освіти Володимир Затонський, голова Головного політичного управління Всеволод Балицький.

Протягом усього показу в залі стоїть тиша. По його завершенню — жодної реакції.

Не допитуючись про дозвіл, Лесь Курбас призначає прем’єру. Її зустрічають оваціями.

За діяльністю Курбаса та Куліша в Харкові в кінці 20-х років пильно слідкували радянські критики.

“Вилазка ворожих соціалізму сил”, — пишуть в офіційних рецензіях. За тиждень “Маклену Грасу” забороняють.

5 жовтня 1933 року режисера “Березоля” викликають на засідання колегії Наркомосвіти. Там звинувачують у націоналізмі.

— Той з акторів “Березоля”, хто піде за гаслом Курбаса — ворог нашої дійсності, — заявляє заступник наркома освіти Андрій Хвиля.

Драматург Софія Левітіна додає:

— Ми високу майстерність можемо бачити й у Берліні, й у Парижі, й по наших містах. Але ж ми цих театрів на нашу сцену не пустимо.

Лесь Курбас сидить блідий, стиснувши зуби. Ледь стримується, щоб не зірватися на крик.

— Мене називали бездарністю, неосвіченим, шкідником — я прийняв це мовчки. Коли б промовці відповідали за свої слова, то вони б спочатку перевірили, — говорить Курбас. — Мене обвинувачують у тому, що я провадив підпільну роботу, що я фашист. Якби радянська влада так вважала, то я сидів би в іншому місці.

За нього вступаються режисер Борис Балабан, актори Роман Черкашин та Іван Мар’яненко.

— Іване Олександровичу, — звертається Курбас до Мар’яненка. — Ви тут між нами присутніми — віком найстарша людина. Але вибачте, ви сивоголова дитина. Ви нічого не розумієте. До кого ви це говорите? До тих інтриганів, що зібралися, щоб наді мною тут суд чинити? Щоб тут же розправитися зі мною? Хто вони такі? Яким правом вони сміють говорити тут від імені пролетаріату? Оці пристосуванці — кар’єристи, кон’юнктурники та графомани.

Залишає залу засідань і розуміє, що тепер його звільнять. Наступного вечора сідає в потяг і їде до Москви.

1887, 25 лютого — Олександр-Зенон Курбас народився в сім’ї акторів у місті Самбір — тепер райцентр на Львівщині.

1897 — починає навчатися в Тернопільській гімназії. Після неї — у Львівському та Віденському університетах.

1913 — стає актором театру “Руська бесіда” у Львові. Через нерозділене кохання до заміжньої акторки Катерини Рубчак намагається застрелитися. Куля проходить повз серце.

1919 — стає режисером Київського оперного театру “Музична драма”. Одружується з актрисою 19-річною Валентиною Чистяковою.

1922 — створює театр “Березіль”. Ставить психологічну драму, а не підтримуваний владою соціалістичний реалізм.

1933 — вимагають зректися від своїх переконань. Лесь Курбас відмовляється і його звільняють із театру. Їде до Москви і влаштовується у Державний єврейський театр. Арештовують і засуджують на п’ять років концтаборів.

1937, 3 листопада — Леся Курбаса розстрілюють в урочищі Сандармох у Медвеж’єгорському районі Республіки Карелія

8 мов знав Лесь Курбас, але принципово не спілкувався російською. Перекладав із німецької, польської, французької, норвезької. Легко спілкувався на ідиш, читав англійською, італійською та санскрит.

Працював поромником на переправі

28 квітня 1934 року Леся Курбаса спецконвоєм відправили в табір при Біломоро-Балтійському комбінаті до Медвеж’єгорська в Республіці Карелії. Мав відбути там п’ять років за “контрреволюційну діяльність”. Працював у табірному театрі.

“У нас вважали, що працювати з Курбасом — все одно що закінчити театральний інститут, — писав у спогадах в’язень концтабору Володимир Цеханський. — Він був природженим педагогом, вихователем. Із першого дня закохувалися в нього. Навіть досвідчені актори були вражені його мистецтвом. Спілкувався з людьми м’яко, голос привітний, відчувалася у всьому мудрість людини, яка багато бачила й пізнала. Короткі фрази, порожніх слів не було”.

За популярність серед інших мешканців табору його спочатку усунули з театру, а потім відправили на Соловецькі острови. Там працював поромником на переправі.

“Нас було в камері семеро, в тому числі Лесь Степанович, — згадував в’язень Павло Монаков. — Він мав колосальний авторитет. На Соловках сиділи багато українців. Усі вони ходили до нього за порадою чи просто поговорити. Він справляв на людей заспокійливе враження. Хоч сам був швидкий, енергійний”.

Автор: Марта ПОСТОЙ

 

РЕКЛАМА:

Джерело - https://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_cotiri-dni-hodzhu-do-svogo-teatru-povz-trup-zhinki/862549