Олег Винник – про свою сентиментальність, релігійність,професійний райдер і зачарованість Німеччиною.
Український співак і композитор Олег Винник народився 31 липня 1973 року у селі Вербівці Черкаської області. Став відомим в Австрії, Швейцарії та Німеччині як виконавець головних ролей в популярних мюзиклах під сценічним псевдонімом OLEGG. Після закінчення школи вступив на хормейстерський відділ Канівського училища культури. Працював у Черкаській обласній філармонії, а у 20-річному віці став солістом Черкаського народного хору. У рамках програми культурного обміну стажувався у Німеччині, де йому запропонували залишитися у Люнебурзькому театрі, що у Нижній Саксонії. З 2011 року Олег Винник сконцентрувався на сольній кар’єрі і перебрався в Україну. Він – автор усіх пісень, що входять до його альбомів. У 2016 році його пісня “Ніно” стала лідером хіт-парадів. Тема особистого життя артиста – табу. Під час одного з концертів він розповів, що у нього кохана, хоча офіційно не одружений.
На його концертах завжди аншлаги. Його називають феноменом українського шоу-бізнесу. Звичайний хлопець з Черкащини, без матеріальної підтримки спонсорів і продюсерів, зумів стати одним із найуспішніших виконавців. Попри те, що перший сольний концерт в Україні Олег Винник дав лише п’ять років тому, зараз він один з найбільш гастролюючих співаків. Артист дає 150 концертів на рік! Час від часу “тікає” до Німеччини, де й розпочалася його творча кар’єра.
У Берліні має власний будинок і студію. Зараз на Олега Винника чекають у багатьох містах України, куди приїжджає у рамках гастрольного туру. Співак прийняв запрошення на участь у програмі “Говорить Україна” з Олексієм Сухановим на телеканалі “Україна”, яка цьогоріч святкує свій перший п’ятирічний ювілей. Під час запису програми Олег Винник відповів на запитання журналіста “ВЗ”.
— Ви зараз активно гастролюєте Україною з новою концертною програмою…
— Ми об’їздили майже половину міст, які були заплановані у турі. Він триватиме до липня. На концертах я представив шість нових пісень.
— Ви вимогливий артист? Який ваш райдер?
— Для мене райдер – професійна робота. Якщо організатори вирішують годувати нашу команду креветками, це добре. Але це не допоможе зробити нам якісно нашу роботу. Професійний підхід – головна моя вимога до всіх. Навіть коли бачу в готелі несвіжі рушники, це мене страшенно дратує.
— Минуть гастролі, то, мабуть, відпочинете?
— Насамперед хочу доробити свій україномовний альбом і зробити відеокліп. Буду займатися спортом, посилено тренуватися з фітнес-тренером, працюватиму в студії над київським концертом, який ми знімали на початку березня, над новими піснями.
— Самі пишете усі свої пісні. Що вас надихає?
— Якщо щось надає натхнення, мусить бути те, що його забирає. А такого у мене немає. Своїми піснями я несу кохання. Кожну мою композицію, навіть якщо у ній є якийсь негатив, намагаюся зробити танцювальною. Та й, розумієте, любов різною буває, і зі сльозами у тому числі.
— Чимало людей вам залюбки підспівують “Ніно”. Хто вона, ця Ніно?
— Ніно – красуня. Це моя близька приятелька. Вона не грузинка, але приїхала здалеку. Так сталося, що у певний момент мого життя вона зуміла вплинути на мою творчість. А було це так: я привітав Ніно віршиком з днем народження. Вона зраділа і відповіла: “Ну, нарешті ти написав про мене пісню”. І тоді я перечитав ще раз текст і зрозумів: вона має рацію. Над піснею працював довго, вона мені далася нелегко. Було сім варіантів. Богу дякувати, пізніше народилися слова: “Нино, с кем ты пьешь вино?».
— У вас яскравий образ. Не маєте бажання щось змінити?
— Є, але мені не дадуть. Хочу підстригти волосся. Коли воно коротке, можна взагалі нічого не робити. Хочу, як нормальна людина, вийти в порваних джинсах на вулицю, навіть не дивитися на себе в дзеркало. З довгим волоссям так не вийде, особливо, коли воно таке біляве.
— У вас багато шанувальниць, мабуть, докучають і дописами у соцмережах, і телефонними дзвінками? Як ставитеся до своєї популярності?
— З великою відповідальністю. Бо моя творчість тісно переплітається з людськими почуттями, і якщо я у когось викликаю ці почуття, значить, несу відповідальність. Кожен артист щасливий, коли його люблять.
— Вас називають серцеїдом…
— Серцеїдом мене називають, мабуть, через те, що виходжу до людей з відкритим серцем. Але моє серце зайняте.
— Відомі артисти ходять у супроводі охоронців. Вас супроводжує охорона?
— В Україні – так. У Німеччині – ні, там вона мені не потрібна. Там я рік чи два займався в одному фітнес-клубі з міністром закордонних справ ФРН, ми з ним спілкувались. Його чекав лише водій на звичайному автомобілі. Він займався спортом з усіма іншими людьми в залі. Ми з ним сиділи в бані, і ніхто не звертав уваги на те, що це високопоставлений чиновник. Думаю, в Україні всіх би вигнали зі спортзалу або навколо нього стояли б кремезні хлопці. Для мене охорона – це певною мірою необхідність, бо різне буває. Загалом, я не та людина, котру треба від когось охороняти. Можливо, від певних ситуацій, де не завжди якась обставина йде нормально. Наприклад, коли багато людей, які водночас хочуть до мене підійти, сфотографуватись. Трапляються різні речі, скажімо, хтось комусь на ногу може наступити, і виникне сутичка. Це насправді банально, але людина для владнання таких ситуацій потрібна.
— Чула, що у Німеччині свої партії у мюзиклах співали німецькою.
— Так, я вільно володію німецькою. Хоча у молоді роки навіть і мріяти про це не міг. У 20 років, коли був солістом Черкаського народного хору, крім української, інших мов не знав. Коли у 1993 році приїхав до Німеччини, не розумів навіть, що означає danke schon (дякую). Мав щастя у Гамбурзі піти на мюзикл “Привид опери” і загорівся бажанням співати у таких шоу. Поставив перед собою мету – вивчити німецьку. Чужою мовою довелося вчитися співати, брати індивідуальні уроки з вокалу, і мій педагог допоміг мені перейти з баритона в тенор.
— За тиждень відзначатимемо велике свято – Пасху. Чи є у вас особливі традиції святкування Великодня?
— Великдень – найважливіше свято в моєму житті. Цього року на Пасху я буду в Україні, для мене це вкрай важливо. Піду до церкви. Сам я паски не печу, але дуже її люблю. Для мене важливо, аби паска була смачна, правильна, щоби всього там було достатньо. Ми ж чекаємо Великодня, щоби скуштувати цього святого хліба. А якщо ще взяти до солодкої пасочки освячене яйце – для мене це насолода, яку навіть неможливо описати. Потрібно тільки куштувати.
— А ви посту дотримуєтесь?
— Цього року не вдається постити, адже у нас всеукраїнський тур. Зараз багато всього звалилось на голову – концерти, спорт… Тому намагаюсь звертати увагу на те, що я їм. Для мене піст – це дуже глибоко та інтимно, він потрібний для переосмислення. Був у моєму житті період, коли я одночасно постив та посилено займався спортом. Це призвело до того, що я дійшов до межі відхилення в інший світ. Тоді зрозумів, що наразі це важко. Можливо, я ще не доріс до справжнього посту. Як кажуть мудрі віруючі люди, «не важливо, що в рот, важливо – що з рота». Під час посту все повинно бути свято і спокійно. А коли людина постійно кудись поспішає, це дуже важко.
— А як стосовно алкоголю?
— Можу випити. Небагато, але щоб напій був якісний.
Розмовляла Галина ЯРЕМА.
Шукайте деталі в групі Facebook