Дитина від першого шлюбу — проблема


Чи завжди дитина від попереднього шлюбу відчуває себе в новій сім’ї обділеним? Так чи вже й страшна життя з мачухою або вітчимом? І яка роль інших рідних, щоб «готовий» дитина не відчувала себе обділеною?

Рік тому.

-Вернулась поки Аня до нас з батьком, — зітхнувши відповіла на моє запитання Марина Павлівна, — ми не знаємо з якого боку вже до неї підійти, що сказати, як втішити.

Ганні, дочці Марини Павлівни було 29 років, 4 роки тому вона вийшла заміж. До її весіллі батьки поставилися насторожено, адже Максим уже був раніше одружений і у нього росла маленька дочка.

Ні, чоловік не був аліментник або недільним татом. Дочка Соня росла разом з ним і бабусею, залишившись без матері у віці декількох місяців.

Загрузка...

-Коли Аня за Максима заміж зібралася, — згадує Марина Павлівна, — ми з батьком її відмовляли. Адже дитина — це така відповідальність. Як виховувати? Балувати? А що виросте? Покарати — права не маєш, скажуть, що гноблять бідну сироту. Та й за Анютка стільки молодих людей доглядав.

Загрузка…

А вибрала Максима.

Але всупереч побоюванням батьків, у Ані та Максима все ладилося. Прив’язалася до нової мами і маленька Соня.

-Свекруха мою Анюту мало не на руках носить, — розповідала тоді Марина Павлівна, — квартиру їм віддала свою, а сама переїхала в маленьку, що дісталася у спадок. Чи не натішиться на мою дочку.

-Як мені з невісткою пощастило, — говорила мама Максима, — і турботлива, і господарська, і до Сонечки відноситься, як справжнісінька мама. Там, правда, удочеряти її інші бабуся з дідусем не дають. Ну і ми не наполягаємо, навіщо людям такі переживання, і так дісталося.

Соня називала Аню мамою, просила, щоб з дитячого садка забирала її саме вона, хвалилася перед хлопцями: «А за мною мама прийшла». І тільки одне Аню тривожило: Максим просив почекати з загальними дітьми.

Давай Соню трохи підрости, — говорив він Ані, — зараз маленька, ревнувати стане, аж ось і скаже хто, мовляв, все, не потрібна ти мамі, у неї тепер свій дитинка є.

Загрузка...
;

Побоювання Максима були зрозумілі, хоча і не цілком логічні, але Аня мучилася. Казала, що і так не обмежилася б тільки однією дитиною, і що їй дуже хочеться ще і хлопчиська.

Чоловік м’яко переконував, потім почав припиняти розмови, що заводяться все частіше. А потім Аня завагітніла, не спеціально, так вийшло. Вона радісна приготувала чоловікові сюрприз, але почула зовсім не те, що очікувала.

-Ну навіщо ти так зробила, — сказав Максим, — адже є у тебе дитина — Соня. Мало? Або ти тільки робиш вигляд, що любиш дівчинку, а сама все одно її не прийняла.

Немов тільки Аня була винна в вагітності, що настала несподівано. Як підмінили і маму Максима. Жінка теж почала переконувати Аню, що дитина зараз не на часі, та й взагалі — Соні подружжю за очі вистачить.

-Ти пішла заміж за чоловіка з дитиною, — говорила свекруха, — повинна була розуміти, що це означає. Народження твого малюка погіршить становище моєї внучки, їй менше буде діставатися уваги, любові і турботи. А дівчинка і так знедолена: без матері зростає.

-Так як без матері, — залилася сльозами Анна, — я її люблю, дуже. І Соня вважає мене мамою, ну як в сім’ї погіршиться її положення з появою братика і сестрички?

-Всім сімейством подуріли, — Марина Павлівна не могла стримати емоцій, — мало того, що в турботах про Соню готові погубити ненародженої дитини, так ще й з Соні ростять егоїстка, щоб поставити його на п’єдестал винятковості.

А чим вона виняткова? Ми з батьком її теж взяли, як рідну, так що у неї є мама і батько, два діда і цілих три бабусі!

Але батьки першої дружини Максима сказали, що, якщо у нього з’явиться з Ганною спільна дитина, то вони будуть наполягати на тому, щоб Соня жила у них, а не в родині батька.

Прав таких бабуся з дідусем, звичайно ж не мають, але відносини погіршилися, напруженість зростала з кожним днем. На Анну насідали все сильніше.

-Ось і прийшла до нас Аня, — продовжувала розповідь Марина Павлівна, — 12 тижнів було. Ось що за люди! Чи готові на порожньому місці двох дітей осиротити. І Сонечку вдруге без мами залишити, і ще ненародженої дитини без батька.

Позавчора.

Молода жінка неспішно котить коляску по скверу. Осінь нинішня у нас на рідкість вдалася, все ще тепло, навіть не всі листя впали з дерев.

-Мама, — гукає жінку дівчинка в портфелем, — я п’ятірку отримала з математики, а ще нашу саморобку на конкурс відібрали. А Матвейко спить? Давай трошки погуляємо, раз він заснув, а потім підемо додому.

З подивом дізнаюся і Ганну, і Соню. Значить разом?

-Замість, — підтвердила Марина Павлівна, — Сонька таку страйк без матері влаштувала. Перестала їсти й розмовляти. Сваха з зятем приходили, просили Аню повернутися. А потім і батьки першої дружини Максима дзвонили, просили їх пробачити. Налагодилося все. Тільки Соня тепер ще сестричку просить.

-Ось підросте Матвій, — загадує старша дочка Ані, — треба тобі буде ще і Дашу нapoдити, це буде правильно, у мене тоді будуть і сестра, і брат.

-А у Матвія будуть тільки сестри, — подає голос Максим, — несправедливо.

Соня замислюється і видає:

-Так, несправедливо. Тоді після Даші буде ще і Кирило.

Знаєте що, — каже Аня, — мені двох дітей досить, так що Дашу з Кирилом нам вже Соня подарує, потім, коли виросте.

Але ж могло б все бути зовсім інакше, навіть думати про це не хочу. Адже живе сім’я, справжня, повна, дружня, щаслива.

Джерело -

Загрузка...
загрузка...