Всередині таксі суспільний простір плавно перетікає в особисте. Люди в ньому б’ються, кохаються, їдять, обмірковують плани світового панування або сплять. Багато ведуть себе так, ніби нікого поруч немає. Все це протягом 20-ти років потрапляло в об’єктив фотографа і таксиста Райана Вайдемана.
У 1980 році Райан Вайдеман (Ryan Weideman) приїхав в Нью-Йорк, щоб стати вуличним фотографом. У нього був диплом, отриманий в Каліфорнійському коледжі мистецтв і ремесел, і певний стиль, в значній мірі сформувався під впливом інших фотографів, включаючи Лі Фридлендера і Марка Коена. Проживши місяць в Нью-Йорку, Вайдеман зрозумів, що фотозйомкою не може оплатити квартиру. А після випадкової зустрічі з сусідом, який водив таксі, Вайдеман і сам знайшов нову професію.
Аллен Гінзберг, 1990 рік. У розпорядженні Райана з’явилося просторе старе таксі, яке він водив з 17 години вечора до 5 ранку. Спочатку він намагався фотографувати всіх, хто сідав в його машину, але незабаром навчився відрізняти цікавих персонажів. Зазвичай він питав дозволу, але одного разу просто сказав: «Не рухатися, я фотограф! ». І почав знімати.
1983 рік. «Після першого тижня за кермом таксі я розгледів в ньому фотографічний потенціал. Стільки цікавих і незвичайних людей сідали в моє таксі. Здавалося, фотографувати – це єдине, що мені потрібно було робити. Картина заднього сидіння постійно змінювалася новими цікавими людьми, що захоплювало, надихало і створювало власну неповторну атмосферу ».
1983 рік. У 1990 році Вейдеман підвіз Аллена Гінзберга. Поет написав на квитанції: «Заднє сидіння нью-йоркського таксі – це людський зоопарк. Таксі-дерміст Райан Вайдеман змонтував ці людські різновиди з гумором, сміливістю і точністю». І підписався: « Пасажир Аллен Гінзберг». Тепер ця фотографія належить Бруклінському музею:
Панк-рокеры (Beastie Boys Ad-Rock), 1982 рік. За два десятиліття Райан Вайдеман зробив в своєму таксі безліч чорно-білих знімків. Фотографії увійшли до збірки «Моє таксі» (My Taxi), який кілька разів перевидавалася.
Шукайте деталі в групі Facebook