Від гри з лабіринтом задоволення не отримує ніхто: ні герої, які поступово гинуть, ні глядач, який все це неодноразово бачив.
Одразу доберемось до суті… “Смертельний лабіринт” – це суміш “Куба”, “Пили” та “Пункту призначення”. Всі три фільми відомі і бачила їх більшість середньостатистих глядачів кінотеатрів, а особливо ті, хто найбільше любить трилери. Такі, щоб з загадками і хтось обов’язково вмер. Тому відповідь на питання, чого слід чекати від “Смертельного лабіринту”, помітна неозброєним оком. Для цього навіть трейлер дивитись не треба. Все дуже просто: це одна гра на виживання з єдиним переможцем, який і то не факт що виживе.
Стрічка стартує одразу з м’яса, на перших хвилинах забігаючи далеко вперед сюжетної лінії, і показує, як помирає хлопець, який не встиг розгадати загадку. Потім, нас з вами вертають назад до початку, де дуже поверхнево знайомлять з дійовими особами. Стартувати з м’яса – хороший хід, бо фільм не оригінальний і глядач, вже з досвіду із десятками схожих фільмів, знає, як діють закони жанру. Не таємниця, що всі герої поступово вмиратимуть, а апарат співчуття навіть не вмикатиметься нв повну потужність, бо смерті почнуться одразу і глядач навіть не встигне пройнятись симпатією чи пізнати частину персонажів. Почати з кінця означає не дати глядачеві розіграти карту “я так і знав, що там всі повмирають”. Фільм, принаймні, дає нам знати, що усвідомлює чим є.
Благо, творець “Смертельного лабіринту” режисер Адам Робітел не плекає ілюзій щодо свого вторинного продукту. Навіть банальне можна зробити хорошим, якщо не корчити з себе потенційного номінанта на Оскар. В цьому плані “Смертельний лабіринт” попрацював добре, дбаючи про ті аспекти, в яких може мати перевагу. Зокрема, події фільму, нехай і передбачувані загальною концепцією, але в міру динамічні і тримають увагу глядача кімната за кімнатою. Цього екшена достатньо, аби ти через годину схаменувся, що скоро вже до й кульмінації добіжать. Не всі, звісно, а ті, хто залишився в живих. Підготовчі роботи команда кровожерливої квест-кімнати виконала на відмінно. Ось хто справді знає визначення терміну про індивідуальний підхід.
Зіркові актори “Смертельному лабіринтові” не були потрібні, бо дешевше вбивати на екрані невідомих людей, а на драму й проживання горя часу немає через швидкий темп розповіді. Навіть гладячеві, згрубша, без різниці, бо прийшов він на цей фільм не за акторською майстерністю. Принаймні, якщо йшов свідомо.
Момент, коли герої добираються до розв’язки і те, як тупо його розрулюють творці подібних фільмів, деколи страшенно псує загальне враження. В нашому випадку у фіналі втратилась хвалена вище диманіка, а грубий натяк на продовження виглядає надто самовпевненим. Бо чи справді ми хочемо бачити ще одне кіно про смерті й виживання в квест кімнатах? Напевно, ні. Але й не передивлятись же “Пункт призначення” по колу.
Оригінальна назва фільму – Escape room. “Оригінальна назва” – доволі дотепне формулювання, якщо врахувати, що є схожий фільм з назвою Escape room, знятий в 2017-му, так само як є No escape room, ну і квантильйон інших фільмів, зміст яких зрозумілий по назві. Чи дивитись конкретно цей – діло ваше. Він не гірший і не кращий за інші, натомість, гарно стає з ними в один ряд, як достойний і водночас типовий представник жанру. IMDb лише підтверджує, що трилери із загадками і поступовими смертями мають свого задоволеного глядача – рейтинг у “Смертельного лабіринту” 6,5.
Шукайте деталі в групі Facebook