Наш північний сусід постійно апелює до алюзій на Другу світову, називаючи українців зрадниками великого союзу (незважаючи на десятки мільйонів втрат українського народу, який у лавах радянської армії звільняв території для нових експериментів комунізму).
Але залишимо викривання містифікацій історії для Інституту національної пам’яті. А самі сконструюємо просту алюзію у рамках запропонованої агресором парадигми.
Друга світова, СРСР вже розірвав договір про дружбу та дерибан східної Європи з нацистами і втрачає території ціною страшних жертв. Тепер уявіть, що десь у столиці є партія (розумію, що уявити інакодумство та інші політичні сили, після років розстрілів дуже важко, але давайте напружимось). Ця партія говорить, що союзу потрібен мир.
Мир будь-якою ціною, у тому числі звісно, через безкомпромісну віддачу вже захоплених земель і можливо нових, що забажають нацисти. І от, під час боїв за Київ або Смоленськ представники цієї партії відправляються у Берлін і ведуть там перемовини про те, як же можна все таки закінчити цю війну. Радяться з керівництвом нацистів, отримують від них вказівки.
А потім повертаються на літаку до Кремля і… СМЕРШ, НКВС жодним чином не реагують на це, вони взагалі не помічають. Нічого дивного, як і все керівництво Радянського Союзу, а війна тим часом просто собі продовжується.
Якась жорстока нарокманія, правда? Якщо так, то СБУ та інші органи, що можуть перешкодити новим анексіям та народним республікам мабуть в мить стали найліберальнішими представниками сучасності. Або разом втратили органи чуттів, і не можуть побачити загрози у дружніх поїздках “Опозиційної платформи” та перемовини з вищим керівництвом країни, що вдень і вночі марять про нові захоплені території України. Наступні мінімальні народні республіки: Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Суми і Запоріжжя.
Або навіть мінімальний подарунок – визнання анексованих територій Росією – заради любові і миру братських народів. (Вибачте, якщо раптом в цей момент ви їли).
Шукайте деталі в групі Facebook