Мухарський: А ви пробували, панове, народившись у російськомовній родині в Києві, Харкові, Одесі…


А ви пробували, панове, народившись у російськомовній родині в Києві, Харкові, Одесі чи Дніпрі перейти у школі на українську мову? Відразу: ги-ги-ги, тупой сєлюк, жлоб, дебіл, чмо, казьол, утирок…

Пише https://startko.co.ua

В школі таке цькування мало хто витримає, запам’ятавши на все життя, що українська – то небезпека бути підданим обструкції, стати посміховиськом, парією, чумним чи прокаженим, відторгнутим соціумом та колективом.

Ця дитяча травма дуже болісна. Багато хто з мого покоління її так і не подолав. Навіть вроджені українці з питомо українськими прізвищами і генеалогією, що пройшли через антиукраїнський вишкіл радянської школи, несуть на собі цю печатку панічного страху у разі переходу на українську почути на свою адресу ці образливі, закарбовані в підсвідомості слова – жлоб, рагуль, селюк, чмо, казьол та утирок.

Зараз в моді англійське слівце “булінг”, що означає “цькування”. Так от за моїх часів цькування за мову було нещадним. Та й зараз це потворне явище нікуди не зникло…

Далі – інститут і молодіжне середовище, яке, наче і ставиться до цього толерантніше, але все одно… так на рівні КВНщини дає тобі зрозуміти, що українське то таке – щось провінційне, недорікувате, як ото …. (далі слідує ряд прізвищ українських артистів, смішних радикалів-націоналістів, висміювання українських слів та словосполучень на кшталт “гвинтокрил”, “летовище” чи “цап-відбувайло”).

І от ти вже толеруєш бухого товариша з Херсона, що о третій ночі врубає на повну “Любе” чи “Цой жив” із словами “вот ето бляха музика, а нє вакарчуковская хрєнь”!

Або ніяково усміхаєшся, коли подруга з Одеси на весь вагон метро заявляє: “Да я русскоговорящая украінка і любому, кто мнє что-то пізданьот про мову я глаза вицарапаю.



Патаму шо я люблю Украіну большє многіх сраних патріотов в вишіванках… Русскій язик – вєлікій язик культури, балєта і Пушкіна на котором я виросла і імєю право говоріть в етой странє!”

І весь вагон толерантно мовчить українською, тому що в підсвідомості спливають слова… ну ви знаєте, з першого абзацу..

Далі – влаштування на роботу. Де тобі однозначно дають зрозуміти, що головна комунікаційна мова – російська. Українською – будь ласка. Але в обідню переврву і не в офісі. “Нє надо нам етой політікі. Ми внє політікі і вообщє етот язиковой вопрос нас раздєляєт. Главноє, чтоби ми панімалі друг друга, правда? Вон прогрєссівний Марат Гєльман вчєра об етом напісал… Ви нє чіталі Марата Гєльмана? Фу-у-у-у, провінціалізм какой…”.

І це так … дрібні побутові речі: скукожені мармизи офіціантів, коли до них звертаєшся українською, вперта російська адміністраторів банків, зверхня російська водіїв маршруток, нахабна російська переселенців з Донбасу (не всіх, але більшої частини) у Львові, іронічна російська поціновувачів поезій Ахматової та Бродського, булгаковців та спадкових сатаністів. Віщунок, поп-артистів, дизайнерів одягу та іншої гламурної наволочі, що показово повбиравшися у вишиванки кілька разів на рік демонстративно ліпить вареники чи святить паски у церкві, красиво посмішаючись у камери робочою стороною перекраяного пластичними хірургами обличчя.

Потім ці світлини розходяться мільйонними накладами серед населення, яке бере приклад із своїх “кумирів”. Ось вона ознака удаваної українськості – вишиванка двічі на рік, пасочка чи кулічік (какая разніца), борщ, русскій язик, варєнікі, сало ну і Марат Гєльман для особєнно продвінутих. А і забил…журнал “ВІВА” і “95-й квартал”.

Завершую: дорогіє русскоязичниє соотєчєствєннікі, обращаюсь к вам как ваш в прошлом дорогой русскоговорящій соотєчєствєннік. Питання мови як раз ОБ”ЄДНУЄ Україну. Я не зустрічав жодного російськомовного воїна, що побував в зоні АТО чи брав участь в ООС, і був проти закону про мову. (Якщо такі є викладіть, будь ласка, ваші аргументи у коментарях). Бо розділяє нас не українська, а саме російська мова агресії, ненависті, цькування та дискрімінації, яку я чув на свою адресу, чи не все життя, коли починав спілкуватися українською.

Тому від цього дня я буду об”єднувати Україну, як можу. Не вірю, що українці не здатні написати декілька слів українською, бо вчора, навіть мій друг з Москви (культурна, освічена людина), написав мені українською, привітавши з прийняттям закону “ПРО МОВУ”.

Тому УВАГА!!! ПОПЕРЕДЖЕННЯ!!! : ВІД 26-го квітня всі російськомовні дописи на цій сторінці БУДУТЬ ВИДАЛЯТИСЯ, оскільки я персона публічна, і шаную закони України!

Всім ганого дня)))

Антін Мухарський

РЕКЛАМА:

Джерело - https://startko.co.ua/26/18/1415/bogun/?fbclid=IwAR1kfZyFNXaVhUUQie2JCkbcjGbas47fprAIY4ls7_SrGr_5XMYU6C0TknY