«Балканська весна» сягнула кордонів України. Що для нас означають події в Молдові?


Проросійські і прозахідні політики сусідньої країни об’єднались заради спільної мети…

 

Багато вітчизняних експертів із молдовської тематики вже пересварилися на ґрунті різних трактувань подій в сусідньої державі. Але, здається, є один спільний знаменник, з яким всі погодилися – процеси, що відбуваються в Молдові, є надзвичайно важливими для України.

Отже, що саме відбулося в колишній радянській республіці і що дає підстави казати про те, що «Балканська весна» сягнула наших кордонів?

«Балканська весна» – процес у країнах Південно-Східної Європи, пов’язаний зі зміщенням корумпованої та/або авторитарної «старої влади» завдяки об’єднанню зусиль опозиційних сил різної геополітичної орієнтації. Були очікування, що «повалення режиму» відбудеться завдяки акціям протесту, що почалися кілька місяців тому в Сербії, Чорногорії та Албанії. Але «балканський сценарій» вдалося втілити в життя в результаті виборів та поствиборних політичних домовленостей в країні, дуже близької до Балкан і географічному, і в геополітичному сенсі – в Молдові.
«Захоплена країна»
Головна подія, або головна особливість молдовських подій – поява альянсу проросійських політичних сил та орієнтованих на Захід політиків. Він був створений завдяки спільній меті – змістити олігархічну владу. Вашингтон, Брюссель та Москва та їхні активні молдовські прихильники досягли консенсусу з одного єдиного, але, як виявилося, найважливішого питання: країною не мають більше керувати сумнівні місцеві ділки.

Лідер донедавна правлячої в країні Демократичної партії Влад Плахотнюк фактично керував країною у статусі тіньового ляльковода і був для усіх зовнішніх центрів концептуально не «своїм».

Росія не підтримувала молдовського «сірого кардинала», тому що вважала його надміру прозахідним.

Для Заходу молдовський олігарх №1 був застарілим представником пострадянської еліти, пов’язаної із кримінальними колами, переконаним антиреформатором зі шкідливою звичкою розв’язувати державні питання за допомогою тіньового впливу та корупції.

Показово, що одним з перших рішень нової, російсько-західної, правлячої коаліції Молдови із Партії соціалістів та блоку ACUM, стало ухвалення декларації «Про захоплену державу».



Документ передбачає «звільнення захопленої олігархами країни» та вивід держструктур з-під впливу «олігархів з Демократичної партії». Ось це «звільнення захопленої держави» і є головним мотто «Балканської весни», яке можна почути від опозиційних діячів і в Подгориці, і Тирані, і в Белграді…

Західно-російський консенсус
Прогнози щодо наслідків союзу проросійських та прозахідних політиків в Молдові є різними, іноді прямо протилежними – від отримання шансу на демократичний розвиток держави до реалізації російського сценарію федералізації або «інтеграції Молдови до Придністров’я». Звісно, висновки а-ля «всепропало», а вони вже з’явилися, робити ще зарано. Але дещо з того, що сталося, дійсно потребує ретельного аналізу, саме з точки зору наслідків як для Молдови, так і для всієї Південно-Східної Європи та України.

У першу чергу йдеться про готовність Заходу йти на домовленості зі своїми геополітичними опонентами заради зміщення локальної корумпованої та/або недемократичної еліти. Європейський союз, і навіть Сполучені Штати, очевидно, дійшли висновку, що іноді можна і треба йти на компроміс із росіянами, щоб разом відсторонити від влади когось, хто не влаштовує всіх ключових зовнішньополітичних гравців.

Але рішучість Брюсселю та Вашингтону поки що закінчилася їхньою спільною із Москвою перемогою лише у Кишиневі. І це інший важливий висновок з усього перебігу умовної «Балканської весни». Процеси у Південно-Східній Європі показали, що у ЄС та США є чіткі червоні лінії, які вони не хочуть перетинати.

Весна в Белграді
У Сербії скорочення масштабів протестів проти президента Александара Вучича, який при владі ще з часів Слободана Милошевича і якого сербська опозиція звинувачує у встановленні недемократичного режиму, відбулося після того, як мирні акції переросли у силові під орудою радикально налаштованих антиєвропейських та проросійських політиків.

І раніше Захід був не дуже задоволений доволі радикальним рішенням частини опозиції бойкотувати засідання парламенту – для західних функціонерів надважливим є «продовження діалогу». Тож коли замість маршів та мітингів центральними вулицями сербських міст відбулася спроба штурму державного телебачення, на який людей повів лідер прокремлівського руху «Двері», в Брюсселі, і тим більше у Вашингтоні, явно поменшало прихильників негайної зміни влади в Белграді.

Після цієї витівки, як кажуть, орієнтовані на різні зовнішні сили сербські опозиціонери почали проводити окремі консультаційні зустрічі із представниками Росії, ЄС та Сполучених Штатів і окремо планувати свої подальші дії.

Весна в Подгориці
У Чорногорії протести проти чинного президента та вже 30 років беззмінного керманича країни Міло Джукановича, які почалися ще взимку, в травні раптом вщухлі. Це відбулося не тільки тому, що в країні, яка переважно живе за рахунок туризму, розпочався курортний сезон. Головна причина інша.

Річ у тому, що 9 травня в Подгориці відбувся суд, на якому були винесені звинувачувальні вироки російським громадянам (пов’язаним із ГРУ РФ) та лідерам проросійської опозиції за організацію спроби державного заколоту. Напередодні судового засідання опозиційні активісти провели позачергову акцію – «громадський суд» над спеціальним прокурором та головним обвинувачем у справі держперевороту та спалили «прокурорське» опудало.

Зрозуміло, як це дійство виглядало з Європи та Америки – як відверте намагання врятувати від відповідальності «агентів Москви». І якщо Брюссель та Вашингтон спочатку якось не засмучувала активна підтримка антивладних протестів в Подгориці проросійськими силами, то після цієї очевидно інспірованої Кремлем акції у них з’явилось занепокоєння.

Так чи інакше, але «Балканська весна» в Чорногорії із настанням літа зійшла нанівець. Росія кинула цю справу, тому що, здається, зневірилася в своїх чорногорських «проксі» (агентах), які примудрилися все про…грати, та припинила підтримку протестної активності. А Захід, напевно, вирішив не поспішати з революційними змінами влади в умовах явної російської гібридної присутності. Джуканович із весни 2014 року для Росії став ворогом №1 на Балканах – саме тоді чорногорський лідер розгорнув країну «спиною» до Росії та обличчям до Заходу, ввівши санкції проти РФ та проголосивши курс на НАТО. Але одночасно Джуканович давно має неоднозначну репутацію серед правлячих кіл в ЄС та США. Підозри в сумнівних оборудках, звинувачення у встановленні майже автократичного режиму… Втім, наразі він отримав час для того, щоб самому змінитися до невпізнанності або обрати наступника із незаплямованою репутацією.

Весна та літо в Тирані
Поки що є безрезультатною і «Балканська весна», а тепер вже і «Балканське літо», в Албанії, де акції протесту проти уряду тривають із лютого.

Західні лідери точно не є палкими прихильниками нинішньої правлячої партії соціалістів і мають купу запитань до албанського прем’єр-міністра Еді Рами через зв’язки із організованою злочинністю та махінації на виборах. Втім Захід не підтримує і албанську опозицію з її відмовою від діалогу з владою, із бойкотом парламенту опозиційними політиками, які склали мандати, та, тим більше, із їхніми насильницькими діями. Як відомо, практично на кожної акції протестувальники намагаються прорватися в урядові установи, жбурляють в офіс прем’єра коктейлі Молотова, а у поліцейських петарди…

Навіть у випадку із відверто криміналізованою владою в якійсь з європейських країн у Вашингтоні та Брюсселі не схвалюють немирні методи її повалення. Вітається лише знайомий нам «мирний спротив». Так чи інакше, але в Албанії весна все ще триває і завершиться, скоріше за все, або добре знайомим українцям круглим столом «влада-опозиція», або загостренням громадянського конфлікту.

Що стосується «руки Москви» в Албанії, то албанська влада каже про наявність російського втручання, але воно не є дуже помітним. Єдине, що на сьогодні є очевидним фактом – це зацікавленість Кремля в загостренні протистояння аж до громадянської війни. Послаблення важливого союзника США на Балканах дуже приваблива мета…

Червоні лінії
З огляду на всі події, пов’язані із явищем «Балканської весни», можна констатувати, що у «колективного» Заходу існує чітка «установка» на зміщення корумпованої, пов’язаної із криміналом та недемократичної влади в країнах, які є кандидатами на вступ до ЄС та/або є сусідами Євросоюзу. За для цієї мети європейці та американці можуть взагалі не брати до уваги геополітичні орієнтири місцевих опозиціонерів і навіть піти на домовленості із росіянами, як це сталося в Молдові та майже сталося в Чорногорії та Сербії. «Проросійськість» більше не є «чорною міткою». Результат – повалення місцевої влади, що не є провідником демократії та має небездоганну репутацію є важливішим, ніж проблема піти на альянс із антизахідними силами.

Цінність, якою в західних столицях точно не готові поступитися, це мир та спокій навколо кордонів ЄС. Тому принциповим для Заходу є досягнення зміни влади мирним, демократичним шляхом, в результаті виборів (як в Молдові, а не так, як це намагаються зробити в Албанії).

Інша «червона лінія» – гібридне, поза домовленостями, втручання Росії. ЄС та США згодні домовлятися із росіянами про узгодження певних дій та рішень, але вони не згодні дати «добро» чи закрити очі на таємні спецоперації Кремля біля кордонів Євросоюзу.

Головні висновки
Результати «Балканської весни» дають впевненість у тому, що чекати від Заходу «тотальної зради» (що вже почали робити деякі вітчизняні експерти після подій в Молдові) все ж не варто. Хоча і з «перемогою» в умовах готовності західних лідерів співпрацювати із росіянами в Південно-Східній Європі буде важкувато.

Втім, головні прикладні політичні висновки інші.

Перший. З точки зору Заходу, геополітичні орієнтири не є важливішими за демократичні перетворення.

Другий – час олігархів та старих політиків із сумнівним минулим пішов.

РЕКЛАМА:

Джерело - https://glavcom.ua/world/observe/balkanska-vesna-syagnula-kordoniv-ukrajini-shcho-dlya-nas-oznachayut-podiji-v-moldovi-601369.html